АНАЛІТИКА: ЧАСТИНА 2. ВІЙСЬКОВО-ПРАКТИЧНИЙ ЗМІСТ

УКРАЇНО-РОСІЙСЬКИЙ ЗБРОЙНИЙ КОНФЛІКТ: СУТНІСТЬ, ПЕРЕДУМОВИ ТА ЗМІСТ АГРЕСІЇ 

ЧАСТИНА 2. ВІЙСЬКОВО-ПРАКТИЧНИЙ ЗМІСТ, ТЕНДЕНЦІЇ ТА СВІТОВИЙ ДОСВІД ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ СФЕРИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ

Досвід трансформації військової організації (як США, так і РФ) є значним та неоціненним. Хоча це досвід країн-гегемонів, світових та регіональних лідерів в економічній, військовій, політичній та інших сферах, з амбіціями «поліцейських» та національними інтересами, що охоплюють усю планету чи континент, тим не менш він дозволяє стверджувати, що трансформація не є способом нав’язування чи утримування переваги однієї окремої країни і не є процесом, притаманним лише одній країні чи спільноті. Навпаки, трансформація – це відповідь на нові виклики і загрози, що в сучасному глобалізованому світі є загальними як для провідних країн, так і для країн третього світу. І навіть більше, саме країни, що розвиваються та не мають усталених атрибутів державності, органів державної влади, системи захисту національних інтересів, є найбільш вразливими для цих викликів і загроз. Безумовно, до таких країн відноситься і Україна. Тому завдання адаптації України до цих викликів і загроз, трансформації її військової  організації є актуальним, а його вирішення – невідкладним. Під час цього обов’язково має бути врахований досвід країн, що вже розпочали трансформаційні зрушення, в тому числі і в першу чергу США та РФ, в частині, що відповідає національним інтересам та потребам нашої держави.

У військово-політичній сфері у світі та регіоні за останні два десятиріччя відбулися значні зміни, що носили концептуально-якісний характер. Фактично ці зміни супроводжують появу нової моделі світоустрою, формування якої відбувається зараз. Хоча цей процес ще не завершений, а його результати ще не набули остаточних форм, провідні країни світу вже почали процес пристосування (або трансформації) державних інституцій до нових умов в міжнародних відносинах. Зокрема в військово-політичній сфері в оновлених за останні кілька років стратегіях національної безпеки, концепціях та доктринах застосування збройних сил таких країн, як США, Великобританія, Франція, інших країн – членів НАТО та в союзницькій доктрині НАТО знайшли відображення подвійність та невизначеність стану сучасних міжнародних відносин у військово-політичній сфері: так званий вестфальский та поствестфальський їхній контекст. До вестфальського контексту відносять взаємини між країнами та військово-політичними блоками, що є учасниками світового/міжнародного політичного процесу, в усталеному протягом останніх 450 років форматі. В військовій та військово-політичній сфері до вестфальського контексту західне (та інші) військово-політичне керівництво відносять війни т. зв. 1–3 поколінь, що відбувалися протягом цього відрізку часу, з притаманними їм характерними рисами та ознаками. Поствестфальський контекст взаємовідносин у світовому/міжнародному політичному процесі передбачає залучення до нього не лише країн та юридично оформлених, визнаних світовою спільнотою утворень, але й інших організацій, зокрема терористичних, злочинних тощо. Активне залучення нових гравців до світового політичного процесу передбачає та нав’язує світовій політичній спільноті відмінні від традиційних інструменти міжнародної політики та взаємовідносин. Зокрема в військовій та військово-політичній сфері до поствестфальського контексту відносять т. зв. асиметричні війни (збройні конфлікти) четвертого покоління з відповідними рисами та ознаками, формами та способами воєнних і бойових дій, що набувають широкого розповсюдження у світі. При цьому передбачається, що в військово-політичній сфері в середньостроковій перспективі відбуватиметься зміщення акценту міжнародних відносин до поствестфальського контексту.

Досвід трансформації військової організації (як США так і РФ) є значним та неоціненним. Хоча це досвід країн-гегемонів, світових та регіональних лідерів в економічній, військовій, політичній та інших сферах, з амбіціями «поліцейських» та національними інтересами, що охоплюють усю планету чи континент, – тим не менш він дозволяє стверджувати, що трансформація не є способом нав’язування чи утримування переваги однієї окремої країни і не є процесом, притаманним лише одній країні чи спільноті. Навпаки, трансформація – це відповідь на нові виклики і загрози, що в сучасному глобалізованому світі є загальними як для провідних країн, так і для країн третього світу. І навіть більше, саме країни, що розвиваються та не мають усталених атрибутів державності, органів державної влади, системи захисту національних інтересів, є найбільш вразливими для цих викликів і загроз. Безумовно, до таких країн відноситься і Україна. Тому завдання адаптації України до цих викликів і загроз, трансформації її військової організації є актуальним, а його вирішення – нагальним. Під час цього обов’язково має бути врахований досвід країн, що вже розпочали трансформаційні зрушення, в тому числі і в першу чергу США та РФ, в частині, що відповідає національним інтересам та потребам нашої держави.

Основні виклики і загрози сучасної держави

Військово-політичним керівництвом провідних країн західного світу в рамках трансформаційних перетворень був виділений такий перелік викликів і загроз національній безпеці, що, на їхню думку, матимуть місце у ХХІ сторіччі. Це:

– традиційні виклики і загрози, пов’язані з використанням звичайних збройних сил в усталених формах збройного протиборства, тобто відсіч загроз в рамках минулих поколінь воєн, ймовірність виникнення яких все ще лишається;

– іррегулярні виклики і загрози від державних і недержавних суб’єктів, що включають такі методи збройної боротьби, як тероризм та повстанський рух, організована злочинність, піратство, незаконний обіг наркотиків тощо;

– виклики і загрози катастрофічного характеру, пов’язані з придбанням, володінням і використанням ЗМУ з боку державних і недержавних структур, смертельні пандемії та інші стихійні лиха, ефект від яких подібний застосуванню ЗМУ;

– виклики і загрози підриваючого характеру від державних і недержавних суб’єктів, які використовують сучасні технології і можливості (наприклад, біотехнології, кібер- та космічні операції або зброя прямої енергії) в нових способах протидії військовій перевазі

Основні складові сектору національної безпеки і оборони

Оскільки військова організація США та країн – членів блоку НАТО зразка холодної війни орієнтувалася в першу чергу на традиційні загрози воєнного характеру і була майже неспроможною адекватно реагувати на виклики нового тисячоліття, військово-політичним керівництвом США (а пізніше і інших країн світу, в першу чергу союзниками по блоку НАТО) було прийнято рішення реорганізувати (трансформувати) їх військову організацію у сектор національної безпеки і оборони, зміщуючи спроможності держави в сфері національної безпеки в бік нових викликів і загроз.

У оновленому секторі нацбезпеки і оборони були виділені такі складові:

– політичний/дипломатичний блок;

– військовий блок;

– інформаційний блок;

– економічний блок.

Кожен з цих блоків приймає відповідну участь в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони. У складі органів державної влади були створені відповідні посади, міністерства, дорадчі органи тощо, що забезпечували координацію їхньої діяльності. Це дозволило військово-політичному керівництву більш комплексно відповідати на виклики і загрози та органічно застосовувати весь спектр наявних засобів впливу у сучасних війнах та збройних конфліктах.

Дві стратегії ведення війни

В рамках трансформації сектору нацбезпеки і оборони визначних змін зазнали МО та ЗС. Зокрема в військовому відомстві США були вироблені (а далі запозичені їхніми союзниками по блоку НАТО) дві основні стратегії ведення війни (збройного конфлікту): знищення (виснаження) та ерозії (підточування). Стратегія знищення чи виснаження розглядається в першу чергу в рамках традиційних війн минулих поколінь і спрямована на досягнення політичної мети шляхом фізичного руйнування (знищення чи виснаження) військового потенціалу ворога. Другий підхід спрямований на переконання противника в тому, що прийняття політичних умов США (та їх союзників) є менш болючим/дорогим, ніж продовження агресії чи опору/супротиву. При цьому використовуючи збройну силу військово-політичне керівництво США добивається знищення політичного керівництва ворога або руйнування його політичної волі. Слід зазначити, що поділ на дві стратегії ведення війни є досить умовним, оскільки на стратегічному рівні військово-політичне керівництво США, ведучи війну, буде використовувати проти противника усі наявні інструменти національної могутності (дипломатичні, інформаційні, військові та економічні) – різнитимуться лише акценти/пріоритети застосування сили (засобів впливу). При цьому незважаючи на те, що МО та ЗС фокусуються на застосуванні військової сили, вони не повинні розглядатися у відриві від інших інструментів національної могутності.

Нова структура збройних сил. Дуалізм цільової моделі

З метою адекватного реагування на виклики і загрози сучасності та досягнення переваги у всьому спектрі операцій у збройних конфліктах в структурі ЗС США (та їх союзників) були умовно виділені дві складові, що грають провідну роль:

– в іррегулярних воєнних діях – ССпО та авіація (в тому числі морського базування). СВ та інші компоненти ЗС грають допоміжну роль;

– в традиційних воєнних діях – традиційна тріада СВ, ПС та ВМС. ССпО грають допоміжну роль.

В питаннях надання військової допомоги, співробітництва у військовій сфері та стримування обидві складові грають рівнозначну роль.

Для якнайефективнішого використання власних ресурсів у збройних конфліктах ХХІ століття була визначена цільова модель ЗС, якої вони мають досягти в рамках поступової та безперервної трансформації від поточного до цільового стану. Основними характеристиками цільової моделі є універсальність, мережеорієнтованість, мобільність та ефективність, зокрема:

– універсальність застосування угруповань військ (сил), різке поглиблення «об’єднаності» (міжвидової взаємодії) у здійснюваних і планованих операціях будь-яких форм;

– мережеві підходи до управління та застосування військ (сил), здатність військ (сил) до самосинхронізації зусиль щодо досягнення спільної мети, високоінтелектуальність військ (сил), поліпшення роботи з підбором і розстановкою кадрів;

– мобільність та модульність військ (сил), швидке реагування на кризові ситуації в будь-якому регіоні світу, своєчасне розгортання в районах оперативного призначення;

– висока ефективність військ, що передбачає нарощування розвідувальних можливостей, забезпечення високої маневреності, значної живучості на полі бою, здатності до ведення тривалих бойових дій та достатню для успішного ведення будь-якого роду дій вражаючу силу формувань.

Особливості трансформаційних перетворень сектору національної безпеки і оборони РФ

Загальні засади та принципи трансформаційних перетворень в сфері нацбезпеки і оборони РФ загалом відповідають світовій практиці, проте мають певні обтяжуючи обставини:

– запізненість, зволікання з реформами та поспішний характер їх реалізації. В той час як на Заході (зокрема в країнах – членах НАТО) основні заходи з трансформації розпочались ще на початку 2000-х, а протягом попередніх 3–5 років здійснювався підготовчий етап з виробленням відповідних планів, програм та концепцій, то в РФ основні заходи кардинального реформування військової організації розпочались лише в 2007 році з мінімальною підготовкою до процесу. При цьому, намагаючись надолужити втрачений час, військово-політичне керівництво РФ часто приймало поспішні, непродумані та відверто помилкові рішення, які згодом змушене було відміняти;

– надзвичайно високий рівень корупції, що гальмує, значно здорожчує та часто зводить нанівець результати реформ. Яскравим прикладом є кримінальна справа «Оборонсервісу», в рамках якої був відсторонений від посади та проходив обвинуваченим колишній міністр оборони А. Сердюков, який і розпочав кардинальне реформування Збройних сил РФ у 2007 році та здійснював керівництво процесом протягом майже 6 років;

– невідповідність амбіцій вищого військово-політичного керівництва РФ стосовно відродження статусу наддержави наявним ресурсам, величезні площі території, які потребують прикриття, нерівномірність насичення країни населенням та відповідно угрупованнями військ, значні інфраструктурні проблеми, наявність гарячих точок як на території країни, так і в безпосередній близькості від кордонів, що відволікають значну частину ресурсів;

– застарілість основних зразків озброєння та зношеність основних фондів, необхідність тотального переозброєння військ;

– кризові явища та занепад військово-промислового комплексу, нездатність ВПК запропонувати сучасні зразки ОВТ, що відповідали би реальним потребам військ. Яскравими прикладами цього факту є закупівля десантних вертольотоносців у Франції, БпАК – у Ізраїлю, бронемашин – в Італії, нездатність самостійно створити надійний зразок МБР («Булава») протягом майже дев’яти років безуспішних тестових пусків тощо;

– перманентна демографічна криза, деградація доступного збройним силам людського ресурсу, зниження престижу військової служби. Лише кардинальне підвищення рівня грошового та інших видів забезпечення на початку 2012 року дещо нівелювало цю проблему, але призвело до значного здорожчання людського ресурсу в збройних силах порівняно з іншими секторами економіки;

– кризові явища в економіці, залежність економіки від ресурсодобувної галузі і, таким чином, критична залежність реалізації реформ і, відповідно, підвищення обороноздатності країни від цін на енергоносії.

В цілому трансформаційні перетворення в сфері нацбезпеки і оборони РФ відповідають світовому досвіду. Загальні засади Стратегії національної безпеки РФ до 2020 року [15] корелюють з основними засадами нацбезпеки інших провідних країн та відображають зміни в моделі світоустрою та формату міжнародних відносин у військово-політичній сфері. Основними викликами і загрозами для РФ визначені (згруповані для підкреслення аналогії та подібності з викликами та загрозами, що визначені в стратегії національної безпеки США):

– ймовірні рецидиви односторонніх силових підходів у міжнародних відносинах, протиріччя між основними учасниками світової політики (традиційні виклики);

– загроза поширення зброї масового знищення та її потрапляння до рук терористів, а також вдосконалення форм протиправної діяльності в біологічної області, ймовірність поширення епідемій, що викликаються новими, невідомими раніше вірусами (виклики і загрози катастрофічного характеру);

– вдосконалення форм протиправної діяльності в кібернетичної області, у сфері високих технологій, посилення глобального інформаційного протиборства (виклики та загрози підриваючого характеру);

– зростання загрози стабільності індустріальних країн і країн світу, їхнього соціально-економічного розвитку та демократичних інститутів, розвиток націоналістичних настроїв, ксенофобії, сепаратизму і насильницького екстремізму, в тому числі під гаслами релігійного радикалізму. Загострення світової демографічної ситуації і проблеми навколишнього середовища, зростання загроз, пов’язаних з неконтрольованою і незаконною міграцією, наркоторгівлею і торгівлею людьми, іншими формами транснаціональної організованої злочинності, зростаня дефіциту продуктів харчування та прісної води (іррегулярні виклики та загрози).

В РФ були визначені основні складові сектору нацбезпеки і оборони, аналогічні відповідним складовим у країнах Заходу:

– політичний/дипломатичний блок – уся політична система країни, включаючи органи державної влади, політичні партії, державні та недержавні організації, окремі діячі, т. зв. експертні спільноти, установи, інституції тощо, які фінансуються та контролюються з боку уряду, з загальною консолідацією та загальним керівництвом з боку адміністрації президента та з провідною роллю МЗС на міжнародній арені;

– силовий блок – уся військова організація країни з провідною роллю міністерства оборони і збройних сил. В свою чергу, в силовому блоці військово-політичне керівництво робить основну ставку на розвиток нетрадиційних та іррегулярних засобів боротьби, наприклад національних ССпО, створення яких було ініційоване на початку 2011 року;

– інформаційний блок (пропаганда) – фактично уся ЗМІ-спільнота незалежно від форми власності, що підконтрольна уряду. Загальне керівництво та координація діяльності в сфері інформаційно-психологічної боротьби на державному рівні здійснюється адміністрацією президента через т.зв. міжнародну інформаційну агенцію «Росія сьогодні» під керівництвом Д. Кисельова, що фактично перебрала на себе функції «міністерства пропаганди» та здійснює інформаційну експансію як за кордоном, так і всередині країни;

– економічний блок – економічний сектор національної могутності з основним ухилом в енергетичну сферу. Так, для прикладу, в США основним елементом економічного блоку є фінансовий сектор, оскільки основною світовою валютою є долар США, частка міжнародних розрахунків в доларах США становить близько 50%, а основні інструменти контролю та здійснення відповідних операцій підконтрольні міністерству фінансів та Федеральній резервній системі США. Основним інструментом війни в економічній сфері в США є Управління по контролю за іноземними активами, що здатне контролювати до 87% світових операцій з іноземною валютою. На противагу США, в РФ основним інструментом боротьби в економічній сфері став т.зв. енергетичний важіль, а основним провідником економічної політики на світовій арені – ВАТ «Газпром». Проте в фінансовому та інших секторах економіки РФ має значний потенціал для боротьби з менш потужними в економічному плані супротивниками.

Щодо стратегії та форматів ведення збройної боротьби РФ практично відмовилася від концепції тотальної війни та формує на основі досвіду західних країн новий облік збройних сил, що призначені для відповіді на весь спектр ймовірних викликів, ризиків та загроз безпеці РФ. Основними напрямками реформування ЗС РФ стали:

– переведення усіх з’єднань і військових частин до категорії постійної готовності, реорганізація системи управління, формування нових спеціальних родів військ для ведення збройної боротьби в іррегулярній сфері (наприклад, ССпО);

– переоснащення військ новими сучасними зразками ОВТ;

– підвищення рівня професійної підготовки особового складу, переформатування системи професійної підготовки;

– розробка та обґрунтування нових форм і способів застосування ЗС, що більш повно відповідали б вимогам сучасного збройного конфлікту, кардинальне оновлення системи керівних документів (доктрин, засад, настанов, статутів);

– підвищення престижності служби в збройних силах, забезпечення адекватної конкуренції на ринку праці.

Комплекс цих заходів разом з подальшим розвитком комплексу засобів стратегічного ядерного стримування дозволяє РФ адекватно відповідати на воєнні загрози будь-якого характеру.

* Стаття є скороченою версією публікації авторського колективу офіцерів Харківського університету Повітряних сил ім. І. Кожедуба підполковників Антонова А. В., Жиліна Є. І. , Кужеля І. Є, а також канд. воєнних наук, доцента, начальника наукового центру ХУПС полковника Гриба Д.А. 

Повна версія матеріалу доступна в pdf-файлі: ЧАСТИНА 2. ВОЄННО-ПРАКТИЧНИЙ ЗМІСТ

(с) Інформація надана спеціально для публікації на сайті команди InformNapalm. При передрукуванні скороченої версії матеріалу посилання на сайт  https://informnapalm.org обов’язкове.

Читайте також: Аналітика: Воєнні конфлікти нового типу (4GW). Частина I

informnapalm.org

Распространите информацию

comments powered by Disqus

Мы в соц сетях

Поддержка проекта

Карта АТО

Карта АТО: ситуация на востоке Украины на 3 сентябряКарта АТО: ситуация на востоке Украины на 3 сентября | #1

Последние публикации

Фотографии

Ваши фото, видео материалы присылайте на адрес [email protected] анонимность гарантируется